Тим часом треба нам поглянути трохи на північ, щоб зрозуміти дальші події. В той час, як на Україні князював Ростислав Мстиславич, північна Ростово-Суздальська земля вбивалася в силу і згодом далася в знаки Україні. Край сей заселений був здавна племенами Чудськими та Фінськими. Але Юрий, а далі син його Андрій, заселяли сей дикий край словянськими невольниками та своїми дружинниками, будували там городи та оселяли села. Чудь та Фінни, слабіщі, менш культурні од Словян, мішаючись із Руськими людьми та перейнявши христіянську віру, потрохи втеряли свою народність і мову, і з сієї мішанини склалось зовсім осібне од Українців, і вдачею і на обличчя, племя, що потім стало зватися Великорусами. Уже здавна Великоруси визначалися своєю більшою рухливістью, здатніщі були до торговлі та до такого иншого, але у громадському ділі вони зовсім зрікалися своєї волі й зовсім підлягали волі свого князя. Тим-то Князеві й любо було жити серед такого народу.
Ще Юрий, що родився у Київі і виріс там в ті часи, коли Київ між всіма городами величався, домагався, щоб бути Великим князем у Київі і там умерти, але син його Андрій виріс на півночи, над Волгою, і Русь-Україна була для нього й чужа і не люба. Він задумав неодмінно зробитися Великим князем і перенести велико-княжий стіл з Київа у свій Суздальський уділ. А для того, щоб зробитись міцніщим, він у своєму уділі перестав роздавати землі своїм братам, синам та своякам, не вважав на волю дружини й народу, збудував місто Володимир (на р. Клязьмі) і зробився там самовладним державцем. Тим він заложив основи великого самодержавного князівства, а далі – царства Московського.
