От Sav Ответить на сообщение
К All Ответить по почте
Дата 22.10.2002 18:46:29 Найти в дереве
Рубрики 11-19 век; Версия для печати

Конные походы татар зимой

Приветствую!

Тут недавно дискутировалась возможность массовых конных заездов зимой. Было приведено немало примеров за возможность таких предприятий из недавней истории, а вот про интересное описание действия орды зимой, составленное
сиром Гийомом де Бопланом забыли (если я ни чего не пропустил) (для справки 1 лье == 4,444 км):

>Хан, котрий є їхнім королем, одержавши наказ Великого Пана вступити в Польщу, починає докладати зусиль до підготовки війська. Якщо він особисто бере участь у поході, його армія складається з 80 тис. чоловік. У інших випадках їхнє військо нараховує, як звичайно, 40— 50 тис., якщо очолює його в поході лише мурза [morza]. їхні набіги на ворожі землі відбуваються, звичайно, на початку січня, завжди о зимовій порі, щоб уникнути перешкод на шляху. Ні болота, ні ріки тоді не можуть перешкодити їх просуванню в будь-якому з тих напрямків, куди // ведуть їхні шляхи. Отже, зібравшись і оглянувши військо, вони вирушають уперед. Нашому читачеві слід зауважити, що хоча Крим лежить між 46 і 47 паралелями, однак Дике Поле на північ від нього взимку аж до березня повністю вкрите снігом. Це додає [татарам], які пускаються у таку довгу дорогу, впевненості і зухвалості, бо хоча їхні коні зовсім не підковані, однак сніг оберігає їм копита. Цього б не було, якби землю не вкривав сніг, а затверділа від морозу земля нищила копита коням. Найвпливовіші і найбільш завбачливі з-поміж них кують своїх коней [підковами] з волового рогу, прикріпляючи їх до ніг чимось на зразок шкіряної дратви або цвяхами.

>Це, проте, тримається досить недовго і легко губиться. Ось чому вони так бояться безсніжної зими, а також ожеледиці, коли починають ковзатися навіть найкраще підковані коні.

>Просуваючись уперед, вони роблять невеликі денні переходи, звичайно по 6 французьких льє, і так рухаються день за днем, розраховуючи свій час і дії таким чином, щоб мати змогу повернутися додому раніше, ніж скресне лід, і щоб їхнє повернення пройшло благополучно. Ось так вони наближаються до кордонів Польщі, обираючи собі шлях по балках, яких шукають і які неначе переходять одна в одну. Це робиться для того, щоб сховатися в степу і не бути викритими козаками, які в різних місцях, тримають сторожу і, дізнавшись про появу татар та напрям їх руху, піднімають тривогу у своєму краї. Ось тому татари користуються згаданою мною хитрістю, тобто пересуваються лише по балках, а увечері, стаючи табором, не розпалюють вогнищ з тієї ж причини. [Також] посилають уперед розвідників, намагаючись упіймати кількох козаків, аби здобути «язика» від ворога. Зрештою, лише найбільш спритному і досвідченому вдається захопити противника зненацька.

>Татари переміщаються по 100 коней у ряді, фактично по 300, оскільки кожен татарин, як ми вже говорили раніше, веде за вуздечку ще двох коней, що служать для запасу, їхній передній ряд може займати [вшир] від 800 до 1000 кроків, а вглиб вони мають десь від 800 до 1000 коней і займають понад 3, навіть 4 великих льє, якщо тримаються тісними рядами, бо інакше вони розтягаються більше, як на десять льє. Для того, хто цього не бачив [на власні очі], це буде дивне видовище, оскільки 80 тис. татар ведуть понад 200 тис. коней; не так густо дерев у лісі, як їхніх коней тоді у степу. Коли бачиш їх здаля, то здається, що це на обрії піднімається якась хмара, збільшуючись в міру того, як піднімається, і сповнюючи жахом найсміливіших, маю на увазі тих, хто не звик бачити таких полчищ водночас. Рухаються ці великі армії так: щогодини вони зупиняються на півчверті години, щоб дати можливість своїм коням помочитися, а ті настільки добре навчені, що роблять це відразу ж, як тільки їх спиняють Одночасно татари злазять з коней і також мочаться. Потім негаючись сідають на коней і продовжують свій шлях. Усе це відбувається за єдиним сигналом свистка.

>Наблизившись до кордону на відстань біля 3 або 4 льє, вони роблять зупинку на два-три дні у вибраному місці, яке, на їх думку, може служити за схованку. Там вони наводять порядок і дають собі перепочинок. Після того, як військо відпочине, його ділять на три [частини]: дві третини // призначаються для основного складу, а третю ще раз ділять на дві [половини], кожна з яких утворює окремий фланг, а саме: правий і лівий. Розподілені таким чином, вони вступають до краю. Основний склад (який вони своєю мовою називають кошем [choche] 259) поволі, але безупинно, пересувається разом з флангами і вдень, і вночі, даючи війську не більше години на харчування аж доти, доки не заглибиться на 60—80 льє до краю, не заподіюючи при цьому жодної шкоди. Але коли вони починають повертатися назад, основний склад продовжує рухатися у тому ж темпі, а фланги за наказом воєначальника 2б0 віддаляються і скачуть кожен у свій бік на 8— 12 льє від війська, але так, що половина вперед, а половина вбік. Я забув сказати, що кожний фланг може мати від 8 до 10 тис. чоловік і підрозділятися знову на 10—12 загонів по 500—600 татар у кожному. Розбігаючись повсюди по селах, вони оточують їх, виставляючи по чотири сторожові пости довкола і підтримуючи великі вогнища впродовж усієї ночі, побоюючись, щоб котрийсь із селян не втік. Потім грабують, палять і вбивають усіх тих, хто чинить їм опір, а тих, хто здався, забирають з собою, і не тільки чоловіків і жінок з немовлятами, але також і худобу, як, наприклад, коней, волів, корів, баранів, кіз та ін. Щодо свиней, то увечері їх всіх зганяють, замикають у клуні або в іншій будівлі, а потім з чотирьох кутків підпалюють у зв'язку з відразою, яку почувають до цих тварин. Ці фланги (як ми вже сказали), не маючи наказу віддалятися більше, ніж на 8—12 льє, повертаються зі своєю здобиччю до основного складу, який легко знайти, бо він залишає за собою помітний слід, оскільки там скаче понад 500 коней // в ряд, так що їм лишається тільки йти по сліду. Через 4-5 годин вони приєднуються до основного складу війська. Після їх прибуття відразу ж віддаляються два інших фланги такої ж чисельності, як і перші, один праворуч, другий ліворуч, рушають чинити такий же грабунок, що й попередні, після чого, як і раніше, повертаються, а тоді знову від'єднуються від війська два нових свіжих фланги, аби зробити таке ж спустошення, що й перші. Ось так по черзі вони здійснюють свої набіги, в той час як основний склад ніколи не зменшується і постійно охоплює дві третини всього війська, яке рухається (як ми вже говорили) лише кроком, щоб бути завжди у формі і напоготові до бою з польською армією, якби трапилося з нею зустрітися, хоча в їхні наміри така зустріч не входить, навпаки, вони б прагнули по можливості уникнути її.

>Вони ніколи не повертаються тією дорогою, якою увійшли, а роблять щось на зразок кола, щоб певніше уникнути польської армії, оскільки ведуть виключно оборонні бої, та й то лише тоді, коли на них добре натиснуть. Навіть переконавшися, що їх десятеро проти одного, вони не наважуються напасти першими, оскільки ці розбійники (а саме так слід називати цих татар) приходять у Польщу зовсім не для того, щоб битися, а для того, щоб зненацька пограбувати і захопити здобич. Якщо ж поляки їх зустрічають, то завдають їм жару і примушують відступати швидше, аніж кроком. Нарешті, перебігши і пограбувавши [край], вони закінчують свій набіг і повертаються у Дике Поле на відстань 30-40 льє від кордону. Почуваючись у безпечному місці, вони роблять тривалу зупинку, отямлюються і приводять себе в порядок, якщо в сутичці з поляками виникло безладдя.//





С уважением, Савельев Владимир